Біблійні псалми, крім того, що вони є натхненним Божим Словом, є видатними творами літературного мистецтва, що оспівують красу. Краса є ознакою Божої творчості, рисою, притаманною самому Творцеві. Тому й митці, носії Божого дару, своїми творами піднімають нас, наближують до неба. Але сучасне мистецтво, яке є відображенням атеїстичного, нігілістичного світогляду, що будується на протилежних Євангелії підвалинах, часто оспівує не красу, а її протилежність, намагаючись прирівняти красу та потворність. У 1987 року американський художник Андрес Серрано виставив фотографію маленького пластикового розп’яття, зануреного в невеликий скляний резервуар із сечею художника. Цей “твір” став переможцем конкурсу «Нагороди у візуальних мистецтвах» Південно-Східного центру сучасного мистецтва, який частково спонсорував Національний фонд мистецтв, урядова агенція Сполучених Штатів. У 2018 році Nina Siegal із “Нью-Йорк Таймс” із захопленням розповідала про виставу у нідерландському музеї Бойманс ван Бенінген гігантських скульптур людських екскрементів, створених віденським художнім колективом Gelatin. (https://www.nytimes.com/2018/06/07/arts/design/gelatin-excrement-sculptures.html)
А днями, підтримуючи сучасний тренд оспівування гидоти, у Стрийському парку у Львові почали облаштовувати алею сучасної скульптури. Як ви здогадуєтесь, скульптури будуть такі, що за словами українського філософа Сергія Чаплигіна, тим парком страшно буде гуляти. Ця міська ініціатива спонукала філософа опублікувати на ФБ свої роздуми щодо краси та потворності.
“Що таке краса і звідки береться огидне?
У діалозі «Бенкет» Платон звертає нашу увагу на те, що в красі є щось таке, що ми не можемо логічно пояснити. Адже не в самій же речі, не в її користі, не в якихось пропорціях, не в якихось математичних вимірах, не в чомусь конкретному міститься краса.
Значить вона має зовсім інше походження.
…Тварини не розуміють краси, оскільки вони дуже далекі від богів. Люди ж близькі до богів, вони обдаровані ними, і цей смак божественного і спрацьовує в нас в саме той момент, коли ми починаємо відокремлювати красиве від менш красивого або некрасивого.
На цьому ґрунтується ідея платонічної естетики – чуттєве сприйняття мислиться в прив’язці до божественного. Тобто через сприйняття світу, виходячи з божественного смаку, який в нас є. Так вважав Платон.
Саме на цьому, до останнього часу, базувалася теорія естетики, яка встановлювала параметри краси та залучала ідею споглядання слідів божественного творчості… Сьогодні різною мерзотою та гидотою агресивно просувається «естетика потворного» – поступове вигнання з людського життя, культури та суспільства божественного початку прекрасного. До чого це призводить?
Речі мистецтва перестають відбивати вищі архетипи, стають самі по собі, перестають виконувати якусь функцію, бути іконами невидимого світу, а стають тотожні самі собі, повертаються до нижчих аспектів біофізичного матеріального самовідтворення і, відповідно, перестають бути красивими.
Звідси і народжується огидне” – завершує свою думку український філософ Сергій Чаплигін.
Коли люди звикають до огидного, вони втрачають здібність оцінювати прекрасне, їхній розум, як ми вже читали на початку Послання до Римлян, стає перекрученим, нездатним адекватно реагувати на Боже творіння та Його Слово – Євангелію.
Podcast: Play in new window | Download
