American Thinker, Кевін Фінн, 31 серпня 2025 р.
З 1986 року люди збираються в пустелі Блек-Рок у Неваді на так зване святкування «Burning Man». З моменту свого заснування як свята мистецтва та спільноти, воно перетворилося на культурне явище, що приваблює десятки тисяч людей, включаючи еліту з Кремнієвої долини та інших регіонів. Фестиваль все частіше стикається з критикою,як потенційний канал демонічного впливу, як це сформулювала колишня учасниця Ніколь Шанахан, і це повторюється в ширших критичних зауваженнях.
Шанахан була кандидаткою у віце-президенти РФК-молодшого на виборах 2024 року та колишньою «Burner» протягом майже десяти років. Вона пояснює свою трансформацію з ентузіаста на скептика після того, як досвід клінічної смерті привів її до християнства. Вона стверджувала, що привабливість Burning Man — екстатичні танці, ночі під впливом наркотиків, оргії та спалення опудала Burning Man — маскує темнішу реальність. Цьогорічний фестиваль, який ще триває, зіткнувся з певними труднощами, від смертей учасників до пошкоджень від штормів.
Ритуали заходу, включаючи спалення Храму, де учасники здають особисті артефакти, та викликання «духів», натякають на оманливу духовну пастку. Шанахан спирається на «Листи Крутеня» К. С. Льюїса (C.S. Lewis’s “The Screwtape Letters”), стверджуючи, що демони використовуватимуть людські пристрасті, перетворюючи подію на «майданчик для демонів», який відводить душі від Бога.
Інші також ставлять під сумнів, чи Burning Man вийшов за межі своїх художніх коренів і не перетворився на поклоніння дияволу. Учасники фестивалю спалюють опудало як символ оновлення, але зараз дехто розглядає це, як язичницький ритуал з окультними символами та церемоніями. Впливові еліти, такі як генеральні директори, знаменитості та високопосадовці, які фінансують та відвідують фестиваль, створюють ауру ексклюзивності, яка різко контрастує з його етосом «радикальної інклюзивності», натякаючи на контрольований духовний експеримент.
Шанахан розповідає про трагічні інциденти — смерті від нещасних випадків та передозувань — як прийнятну ціну за «трансцендентні кайфи». Вона вважає, що поступове занурення заходу в темряву залишило її «порожньою посудиною», почуття, яке поділяють інші колишні учасники, що знайшли спокуту в Христі. Інсталяції фестивалю з ідолами та зневажливими вівтарями часто висміюють християнські чесноти, що ще більше підживлює демонічний наратив.
Захисники фестивалю розглядають подію як первісний ритуал, який задовольняє людську потребу в духовності поза організованою релігією. Вони стверджують, що її «економіка дарів» та трансформаційний досвід сприяють розвитку спільноти, хоча її елітарний зсув та прогалини в безпеці ставлять під сумнів законність цих тверджень.
Шенахан робить висновок, що американська культура, на яку вплинули такі події, може потребувати екзорцизму, заклик, який вона зробила перед виборами 2024 року. Вона вважає, що духовний обман фестивалю поширюється по всій країні. Будь-хто, хто стежить за поточними подіями (не спираючись на традиційні ЗМІ), може легко згадати приклади, що ілюструють твердження Шанахан, такі речі, як аборти, асистоване самогубство, хімічна та хірургічна кастрація дітей, а також корупція та девіантність у наших урядах, і це лише початок.
Зрештою, чи є Burning Man мистецьким фестивалем, чи демонічним майданчиком, залежить від точки зору. Для багатьох, як-от Ніколь Шанахан, його спокуслива свобода маскує продуману духовну небезпеку, погляд, який набирає популярності серед тих, хто розглядає його ритуали як щось більше, ніж просто виставу.
Небезпека полягає в тому, що якщо дивитися в безодню достатньо довго і пильно, безодня може просто подивитися у відповідь.
