Tag: економіка

  • Титан Реформ: промова Хав’єра Мілея

    Титан Реформ: промова Хав’єра Мілея

    Джерело: Міжнародний інститут свободи. 24 Січня, 2025

    Ми переклали українською важливу промову президента Хав’єра Мілея на врученні премії Titan of Economic Reform від Latin Wall Street Award 2025 (США), оскільки щиро вважаємо, що обраний Аргентиною шлях економічних реформ – єдиний, якому повинна слідувати Україна для досягнення розквіту. Перший у світі Президент країни, науковець-економіст, переконаний послідовник ідей Австрійської економічної школи, на власному приладі доводить ефективність обраної стратегії. Далі – переклад з іспанської.

    Я хотів би подякувати всім присутнім та організаторам, які зробили цей вечір можливим. Для мене велика честь бути тут і отримати нагороду «Titan» за економічну реформу в цей день.

    Для тих, хто мене не знає, я – економіст, якому випала честь керувати долею своєї країни. Усе своє життя я захоплювався економічною теорією, і факти теорії та моя власна історія привели мене до прийняття ідей Австрійської економічної школи й, зокрема, ідей свободи. Таким чином, моя відданість ідеям свободи, тобто захисту права на життя, свободу і власність, є непохитною, і, проживши більшу частину свого дорослого життя в країні, охопленій соціалізмом, і ця відмінність сповнює мене гордістю.

    Я вже неодноразово говорив, що соціалізм – це хвороба душі, яка атакує і роз’їдає фундаментальні цінності людини. І якщо їй вчасно не протистояти, вона може призвести до нещастя, як це сталося в моїй країні. Проте мовчазна більшість починає прокидатися, і, як наслідок, хід історії змінюється.

    Сьогодні я нагороджений почесним званням «Титан економічних реформ», і я повинен сказати, що це звання дійсно відповідає тому завданню, яке ми виконуємо в Аргентині протягом останнього року. Воно справді титанічне не лише через розмір, глибину та складність реформ, які ми проводимо, але й тому, що ми повинні боротися проти здирництва та саботажу корпоративних інтересів, які вкоренилися у владі Старого Режиму.

    Ось чому я хочу скористатися цією можливістю, щоб поділитися з вами деякими ідеями про те, що ми робимо, і що дехто вже називає Аргентинським дивом. Але також і деякими помилками традиційної політики, тому що битва буде тривалою, і нам потрібні правильні інтелектуальні інструменти, щоб виграти її.

    По-перше, ми боремося проти ідей градуалізму. Ми, аргентинці, звикли до розчарувань; бо це продукт життя в країні, інфікованій соціалізмом, де протягом 100 років були диктатури й демократичні уряди. Єдиною константою був колективізм у тій чи іншій формі, були також реформістські спроби, але поки що всі вони зазнали невдачі, і жодна з них не змогла здійснити перехід від збіднілого колективізму до капіталізму.
    Цей цикл ілюзій і невдач протягом десятиліть призвів до того, що багато аргентинців вирішили емігрувати, якщо у них була така можливість, або задовольнятися виживанням, якщо такої можливості не було. Це повторювалося протягом практично всього XX століття, що призвело до руйнування багатства і капіталу, яке характеризує те, що ми називаємо “століттям приниження Аргентини”.

    Питання, яке багато хто ставив протягом десятиліть, чому реформістські коаліції зазнали невдачі в історії Аргентини, є простим: до цього часу жоден уряд, за винятком уряду Карлоса Менена, якщо хочете, не наважився застосувати рецепти лібералізму без страху.

    Це відбувається через страх. Страх втратити підтримку, страх порушити домовленості, страх соціального протесту або програшу на наступних виборах. Це відбувається тому, що політики, незалежно від їхньої партії, намагаються виконати найпершу умову – утриматися при владі за будь-яку ціну, лише потім вони думають про те, як здійснити обіцяні зміни.
    Так само як бізнесмен прагне максимізувати прибуток своєї компанії, так і політик передусім прагне максимізувати час свого перебування при владі та розмір бюджету, яким він керує.

    Саме через страх втратити підтримку вони адаптують свої ідеї таким чином, щоб бути впевненими, що зможуть довше залишатися при владі під будь-яким приводом, навіть ті, хто хоче змін чи реформ, обирають реформи, які поступово і невблаганно закінчуються невдачею. Але ми – не політики, ми не виходимо з того, що найважливіше – це залишатися при владі, для нас найважливіше – це проводити наші реформи.

    Ми керуємо без страху, застосовуючи шокові заходи, щоб викликати довіру в суспільстві та на ринку, не тільки тому, що це наші переконання, але й тому, що емпіричні дані супроводжують нас, починаючи з 1952 року, всі шокові програми, за винятком програми 1959 року, були експансивними з точки зору активності та зайнятості, а всі градуалістські програми закінчувалися погано.

    По-друге, ми не досягаємо консенсусу з ворогом. Інша помилка, до якої схильні політики-реформатори, – це помилка консенсусу. Більшість реформаторів стикаються з політичним класом, який каже їм, що вони повинні досягти з ним консенсусу щодо своїх реформ. Однак, якщо політики, з якими ти стикаєшся, представляють ідеологію, яка була причиною всіх лих, немає і ніколи не може бути можливості досягти згоди. Не може бути згоди між добром і злом, тому що ми працюємо в інтересах антагоністичних інтересів. Не можна домовлятися про умови реформ із тими, хто живе за рахунок збереження своїх привілеїв.
    Ми прийшли до влади в абсолютно критичному контексті, знаючи, що терміново потрібно стабілізувати економіку, але важливо демонтувати колективістського Левіафана, який був створений в Аргентині за останні 100 років.
    Ось чому наш другий захід в економічних питаннях був пов’язаний не з тим, що терміново, а з тим, що важливо. Декрет 70/2023 став початком низки структурних реформ, які, безсумнівно, відкриють наші ринки й зблизять нас з рештою світу, і це вже відбувається.

    Decreto de Necesidad y Urgencia 70/2023 «Bases para la Reconstrucción de la Economía Argentina»

    Невдовзі після декрету ми направили до Конгресу законопроект, який разом представляє реформу держави, що увосьмеро перевищує реформи, що були проведені урядом Карлоса Сауля Менема, іншими словами, ми здійснили найбільшу структурну реформу в історії Аргентини, переломивши 123 роки занепаду.
    Іншими словами, ми не лише подбали про нагальну стабілізацію економіки, але й втілили найамбітніший реформаторський проект в історії нашої країни. ми зробили все це одночасно, бо нагальність не терпить зволікання.

    Четвертий пункт, і перш за все дуже важливий на глобальному рівні, – це зменшення розміру держави. Ідея, з якою я хочу вас залишити, полягає в тому, що реформування держави означає повернення влади, яку було відібрано у громадян, і єдиний спосіб зробити це – зменшити державу, іншого шляху немає.

    Я знаю, що це може звучати мило або з добрими намірами, але повірте мені, коли політик каже вам, що хоче ефективної держави, він виступає за кращі механізми крадіжки багатства у громадян.
    Єдина прийнятна держава – це найменша з можливих.
    Повернути платнику податків те, що йому належить, і покласти край продажу послуг. Немає кращого методу, ніж ліквідувати державну бюрократію так, щоб не було можливості продавати ці послуги.

    Життя людей не може залежати від рішення бюрократа за прилавком, дерегуляція – це єдиний успішний шлях. Тому що держава, яка привласнює собі завдання, що не належать до її компетенції, в кінцевому підсумку не здатна виконувати свої основні обов’язки, як сказав Мюррей Ньютон Ротбард, винахідник анархо-капіталізму, чим більший розмір держави, тим менше ресурсів буде використовуватися для задоволення бажань споживачів, які зробили свій внесок у виробництво, і тим більше ресурсів буде використовуватися для задоволення бажань споживачів, які не виробляють, тобто паразитів, друзів політиків.
    Нарешті, навіть з усіма змінами, яких ми досягли за перший рік правління, який майже однозначно можна назвати абсолютним успіхом, оскільки ми досягли:
    найбільшого бюджетного профіциту за 123 роки,
    знизили загальну інфляцію з 54% до 0,8%,
    скоротили рівень бідності з 55% до 38% за один рік.
    Маємо кращі показники активності та зростання, ніж на момент нашого приходу до влади, а ми перебуваємо при владі лише один рік.

    Крім того, декрет 70/2023 та основний закон – це лише верхівка айсберга.
    Перед нами ще 3200 структурних реформ, тому що наша мета складна, але проста – ми хочемо зробити Аргентину найвільнішою країною у світі, тому що ми знаємо, що свобода породжує процвітання.
    Тому що ми знаємо, що наші ідеї працюють, тому що ми довели це протягом цього року і це був лише початок, найкраще ще попереду, і я також хочу подякувати вам за це визнання.
    Нехай Бог благословить кожного з вас і аргентинців.
    Зробімо Аргентину та Сполучені Штати знову великими, і нехай сила небес буде з нами! Хай живе свобода!

  • Рейган про ціни на нафту та бензин

    Рейган про ціни на нафту та бензин

    Зниження цін на нафту та газ було однією з причин падіння радянської імперії. Щось подібне потрібно для того, щоб послабити росію й зробити її неспроможною фінансувати війну проти України.

    Радіозвернення до нації щодо цін на нафту
    19 квітня 1986 року

    Мої співвітчизники,

    З наближенням літа багато американців буде більше їздити, відправляючись у відпустки по Америці та подорожуючи від Нью-Джерсі до Каліфорнії на фургонах, автобусах і мотоциклах. Це добрий час для цього, адже ціни на бензин продовжують падати. Насправді, вони падають як ніколи раніше. Зниження цін на нафту в 1980-х роках було не перемогою уряду, а тріумфом вільного ринку; не політичних лідерів, а самої свободи.

    Коли я вперше вступив на посаду в січні 1981 року, ціна на бензин була близько 1,25 долара за галон. Ціна за барель нафти досягла 36 доларів. Американці справедливо були роздратовані і злі, шукаючи відповіді. Деякі люди вимагали більшого втручання уряду. Повітря було наповнене вимогами до розділення нафтових компаній. Інші вимагали раціонування бензину. Але ми сказали “ні”. Я не хотів обмежувати людей через раціонування. Я хотів полегшити ситуацію, дозволивши свободі вирішити проблему через магію ринку.

    Через тиждень після вступу на посаду ми скасували державне регулювання цін на внутрішню нафту і припинили втручання уряду в її ціноутворення та виробництво. Наші дії не зустріли захоплених відгуків. Ті, хто був проти, казали, що дерегуляція підніме ціни на нафту, збільшить ціни на бензин і викличе жахливу інфляцію. Один член Конгресу, демократ з Массачусетсу, сказав, що дерегуляція накладе неможливі економічні тягарі на тих, хто найменше може собі це дозволити. Ну, через 5 років Массачусетс переживає безпрецедентне економічне відродження; і причиною є нижчі податки — ще одна наша заслуга — і знижені ціни на енергію, що послідували за дерегуляцією внутрішньої нафти.

    Попри всі страшилки та попередження, дерегуляція була успішною. Ціна на нафту впала з 36 доларів за барель у 1981 році до приблизно 12 доларів за барель сьогодні. Ціна на бензин також знизилася з середнього рівня 1,25 долара за галон, коли я вступив на посаду, до приблизно 82 центів сьогодні. (1 доллар у 1986 це майже 3 доллара сьогодні – НтД). Насправді, ціна на бензин зараз нижча в реальних термінах, тобто з урахуванням інфляції, ніж будь-коли з 1950-х років. Моя мама завжди казала мені, що “не личить хвалитися”, але можливо, цього разу я не можу втриматися. Ми також змогли закрити корпорацію Synfuels, квазіурядову установу, яка поглинала мільярди доларів платників податків, не вирішуючи енергетичної кризи. Уряд не здійснив жодного з цих чудес; це зробила свобода, ринок, підприємці та ділові люди Америки. Ми у Вашингтоні просто зняли штучні обмеження, сіли і спостерігали, як фонтани почали бити.

    Але нафтовий урожай вісімдесятих — це не тільки економічна історія; він також має значення для національної безпеки. Коли я вступив на посаду, США споживали близько 17 мільйонів барелів нафти на день — 6 мільйонів імпортувалися. Велика частина цієї нафти надходила з Близького Сходу. Сьогодні ми споживаємо менше ніж 16 мільйонів барелів на день, і лише 4 мільйони імпортуються. Але ще більш значущим може виявитися те, що ми змінили, у кого купуємо імпортовану нафту. У 1981 році більшість її надходила з країн ОПЕК, але зараз більшість надходить з Канади, Мексики, Карибського басейну та Великої Британії. Як нещодавно зазначив віце-президент Буш, ми забезпечили, що наші поставки не будуть такими вразливими до міжнародної політики, як раніше. Нам потрібна сильна енергетична промисловість США, щоб зберегти це.

    Я б хотів, щоб усі новини про енергетику були виключно хорошими, але на жаль, це не так. Хоча штати, що залежать від енергії, насолоджуються покращенням економічного добробуту, економіки наших нафтових штатів охололи. Виробники, великі і малі, зазнали значних втрат доходів. Багато малих компаній стоять перед загрозою банкрутства. Хоча наша віра у вільний ринок залишається твердою, ця віра не суперечить почуттю співчуття та турботи про індивідів, які несуть його економічні наслідки.

    Але відповідь на ці проблеми не в імпортному зборі на імпортовану нафту. Це був би крок назад. Те, що нам потрібно робити зараз, — це продовжувати дії, які ще більше покращать наше енергетичне виробництво, звільняючи решту цін на енергію. Це означає зробити з внутрішнім газом те, що ми зробили з внутрішньою нафтою — дерегулювати його. Минулого тижня міністр енергетики Джон Геррінгтон надіслав до Конгресу законопроект про зняття всіх залишкових обмежень на ціни на природний газ. Результатом знову буде бум для споживачів, середній домашній споживач зможе заощадити до 45 доларів на своїй газовій платіжці вже в перший повний рік після дерегуляції. Я вважаю, що час скористатися моментом і завершити роботу, яку ми почали в 1981 році. Час прагнути до нижчих цін, більшої свободи та зростання, яке за цим піде. Ми будемо боротися за це в Конгресі скоро, і ми сподіваємося перемогти, як ми зробили це в ’81 році — з вашою підтримкою.

    До наступного тижня, дякую за увагу, і нехай Бог вас благословить.

    Примітка: Президент виступав о 12:06 з Кемп-Девіда, Меріленд.

  • Сигнальна система економічного імунітету країни

    Сигнальна система економічного імунітету країни

    Ярослав Романчук, ФБ
    Кожна країна має сигнальну систему, яка попереджає про небезпеку. Це не один датчик на один параметр. До неї входить ціла низка індикаторів, які попереджають про наближення країни до статусу failed state. У країнах розумних, відповідальних, знають різницю між наукою і містикою, фактами і фейками, свободою і несвободою. Антени прийому сигналів із зовнішнього світу (із країни та за її межами) завжди працюють на прийом. Інформація обробляється, аналізується, входить у довгі ряди даних. Якщо в Уряді країни (всі гілки влади) затребувані світлі, свіжі, сумлінні, волелюбні мізки, тоді вона має міцну імунну систему від зараження деструктивними ідеями, втілення тупикових планів, реалізації руйнівних проектів. Якщо ж влада ігнорує системну, науково обґрунтовану роботу з важливими інформаційними потоками, якщо лінуються або не вважають за потрібне звертати на них увагу і робити профілактику в ім’я недопущення небезпечної концентрації ризиків та загроз, тоді країна неминуче стає на траєкторію саморуйнування.

    Стан здоров’я людини визначається відомими нам методами, приладами та інструментами. Градусник, тонометр, стетоскоп, спірометр, а також аналізи крові, сечі, калу, флюорографія та ЕКГ – ось готова картинка здоров’я людини. З економікою складніше. Вона – не діючий живий суб’єкт. Економіка – це агрегат, метафора для опису дій, взаємодій, обміну, трансформації великою кількістю людей самих різних форм капіталу в умовах прагнення кожного до максимізації своєї особистої вигоди, як він собі її уявляє.

    При виборі параметрів визначення умовного здоров’я економіки важливо нейтралізувати чинник середньої температури лікарні. Важливо також пам’ятати, що навіть стан failed state – це не клінічна, тим паче не біологічна смерть економіки. Це стан дуже високих витрат життя, виробництва, обміну та споживання більшості людей країни. При цьому вони збільшуються, стають все більш непередбачуваними, дискримінаційними, несправедливими та руйнівними для тих, хто не входить до кола фаворитів VIP-розпорядників чужого.

    Назвемо основні чинники, параметри, які слід відстежувати визначення здоров’я економіки нашої країни, системи управління, т. е. адекватності, професійності Уряди.
    1) динаміка ВВП, ВВП душу населення,
    2) динаміка ВВП країни, як частки в регіональній/світовій економіці,
    3) обсяг неринкового сектора (держбюджет, держвласність),
    4) баланс державного бюджету,
    5) обсяг державного боргу та ресурсів на його обслуговування,
    6) якість державного управління,
    7) інфляція,
    8) динаміка продуктивності праці,
    9) динаміка експорту товарів та послуг,
    10) динаміка частки експорту країни у регіоні/світі,
    11) тривалість життя при народженні, при досягненні 65 років,
    12) динаміка бідності,
    13) задоволення життям (самооцінка), шкала від «0» до «10» (повне задоволення),
    14) рівень політичної та особистої свободи,
    15) рівень економічної свободи,
    16) рівень захисту прав приватної власності,
    17) частка людей, які вважають, що країна рухається у правильному/неправильному напрямку,
    18) частка людей, яка довірять/не довіряє Уряду,
    19) частка людей, яка довіряє/не довіряє судовій, правоохоронній системі,
    20) динаміка населення, рівень народжуваності, смертності, міграції.

    По кожному пункту потрібна якісна статистика, її всебічний аналіз, висновки з його основі і рекомендації Уряду. Порушення певних параметрів класифікується у певній колірній зоні. Наприклад, якщо середньорічне зростання світової економіки за останні 20 років склало ~3% ВВП, то для країни з показником 2,8% – це жовта зона, якщо 1 – 1,5% – це помаранчева зона, а якщо менше 1% – це червона зона, тобто ознака того, що економіка дуже хвора. І так за кожним пунктом. Якщо Уряд не реагує на діагностику здоров’я економіки, то люди позбавляються такого Уряду. Швидкість і формат порятунку можуть бути різними, від цивілізованих демократичних виборів до кривавої революції. За активності громадян, відповідальності та професіоналізму еліт очищення країни від шкідливого Уряду відбуваються за один-два політичні цикли. Якщо ж у країні людям не до політики, елітам не до Свободи, бізнесу не до Закону, а простіше за поняттями, тоді країна може на десятиліття поринути в режим failed state з втечею капіталу, талантів, людей і духа підприємництва.

    Американці яскраво і переконливо показали усьому світу, як треба ставити на місце Уряд, який, з погляду громадян, забрехався, зажрався і завів країну в зону високих ризиків та економічної турбулентності. Усі говорять про кризу вартості життя та спровоковану ФРС (центральний банк) високу інфляцію. Коли люди кажуть, що чотири роки тому їм було краще, їх жодними макроекономічними викладками, моделями та прикладами не переконаєш, що Уряд спрацював якісно.

    Є ще один критично важливий показник, який став причиною отримання Республіканської партії та Д. Трампом монобільшості. Це довіра до правоохоронної системи та судів. Gallup зафіксував рекордне падіння довіри американців до правоохоронної системи та судів. Якщо 2020 р., коли до влади прийшов Дж. Байден довіри було 59%, то 2024г. до 35%. У XXI столітті такого обвалу довіри (на 24 відсоткові пункти) до правоохоронної системи та судів не було. Для порівняння медіанний показник довіри у країнах ОЕСР у 2020р. був 58%, а 2024р. – 55%.

    Таке різке падіння рівня довіри – це відповідь людей на політизацію, ідеологізацію правоохоронної системи та судової влади, на розширення практики застосування інструментів культури скасування (cancel culture) та вукизму (woke culture) у житті американців. Спроби на законодавчому рівні через рішення правоохоронних органів насадити в США колективізм (за принципом приналежності до раси, статі, етносу, за рівнем доходів) різко збільшили кількість випадків дискримінації, ігнорування принципу презумпції невинності, а також порушення прав власності (щоб не образити представників різних «дуже чутливих», «сильно скривджених», «історично ображених» класів людей). Політично мотивоване переслідування Д. Трампа, безчинства BLM та Антифи, розвал міграційної системи і перетворення державного кордону на прохідний двір, коли 10 – 18 млн. незаконних мігрантів потрапили до США і почали користуватися грошима американських платників податків, коли в судах презумпція вини білих, заможних чоловіків, коли крадіжка і порушення прав власності були узаконено (мовляв, хіба вкрасти товарів на сотню-іншу доларів – це злочин?) – все те відбувалося на очах американської Феміди. Очі їй закрив, до стінки поставив саме Уряд Дж. Байдена. І це ще не рахуючи перетворення університетів і шкіл на місця, де не до дискусій з чутливих тем клімату, гендеру, раси історії та капіталізму.

    Американці терпіли це за Б. Обаму, але тоді для багатьох це здавалося лише політичною забавою. Коли ж за Дж. Байдена американці відчули на собі льодову, задушливу хватку Левіафана, який на основі фейків і Fauci-вської брехні паралізував економіку і суспільство, коли правоохоронна система стала на бік Держави, а не Людини, більшість американців, у тому числі молоді, незважаючи на промивання мізків вищою освітою та головними ЗМІ, обрало шлях системних змін, назад до верховенства права, захисту прав власності та малої держави. Американці лише трохи спробували Левіафана, зрозуміли його смертельну небезпеку – і, схаменувшись, вирішили повернутися до старої, доброї Америки, тобто Let’s make America great again.

    Американці вирішили покарати політиків, що зарвалися, навіть у ситуації стійкого зростання ВВП. У 2021р. ВВП США зріс на 6,1%, у 2022р. – 2,5%, у 2023р. – 2,9%, у 2024р. очікується 2,8%. ВВП душу населення США 2023г. був $82,7 тисяч, у 2024р. буде ~$86,6 тисяч. У країні, де громадяни не цінують свободу, Уряд представив би такі результати, як безумовну перемогу, як незаперечне досягнення. На щастя, в Америці 2024р. більшість вважало, що не хлібом єдиним, а правдою, справедливістю та свободою жива людина.

    А що в Україні? За даними соціологічної служби «Рейтинг» (опитування на замовлення ЄС листопад 2024 р.), довіряють судовій системі України 25%, не довіряють 72% українців, Генеральній прокуратурі довіряють 33%, не довіряють 63%, митниці довіряють 33%, не довіряють – 63% . Довіра до Кабінету Міністрів та Верховної Ради менша за 20%. Україна перебуває в епіцентрі кризи довіри практично до всіх гілок влади. Це гучний, яскравий сигнал від економічної імунної системи, що країна перебуває у небезпеці. Цей сигнал надходить практично по решті всіх з 20 параметрів. Джерело цієї небезпеки знаходиться усередині. Воно заважає Україні максимально швидко перемогти у війні із мінімальними втратами. Україна сильна суспільством, сильна духом підприємництва. Україну послаблює, обеззброює в буквальному та переносному значенні Левіафан.