НОВИНИ ТА ДУМКИ

Tag: Клінтон

  • Поради Ніксона Клінтону щодо України

    Поради Ніксона Клінтону щодо України

    by Nikolaus Muchitsch / Under Fire News, 16 січня 2026 р.
    Щоб точно зрозуміти й проаналізувати теперішнє, спершу потрібно зрозуміти минуле. Тому сьогоднішній бюлетень — це подорож у минуле, а саме в тисяча дев’ятсот дев’яносто четвертий рік.

    Лише за кілька місяців до своєї смерті президент Річард Ніксон надіслав листа про Росію та Україну тодішньому президентові Біллу Клінтону. У віці вісімдесяти років Ніксон щойно відвідав Росію, Україну, Німеччину та Велику Британію. Його післяпоїздковий аналіз, адресований Клінтону, дає нам кілька важливих прозрінь, які допомагають зрозуміти, як ми дійшли до сьогоднішньої трагічної ситуації — і як рухатися до кращих рішень.

    Лист починається з критичного погляду на роботу Державного департаменту. Ніксон пише, що «найкращі рішення, які я ухвалював, були прийняті всупереч запереченням або без схвалення більшості офіцерів зовнішньої служби». Цей настрій перегукується зі ставленням президента США Дональда Трампа до дипломатичного істеблішменту, хоча Ніксон закликав Клінтона зробити те, чого Трамп у випадку з Україною не робить: звертати увагу на реальність на місцях.

    Трамп навіть не має постійного посла в Києві. Як ви побачите далі, Ніксон також критикував неефективну роботу американського посольства в Києві за часів Клінтона. І це, на жаль, актуально й сьогодні.

    І, нарешті, найважливіше: ми бачимо, як Ніксон визнає виняткову цінність України, навіть тоді, коли держава щойно проголосила незалежність:
    «Але Україна — в іншій категорії. Вона є незамінною».

    І саме в той час, коли Сполучені Штати наполягали на тому, щоб Україна відмовилася від ядерної зброї (Будапештський меморандум буде погоджено пізніше того ж року), Ніксон застерігав від такої стратегії:

    «Ми повинні зосереджуватися більше на тому, що може призвести до застосування зброї, а не лише на контролі її кількості».

    Клінтон явно поставився до цього листа серйозно — він особисто робив помітки й підкреслював окремі фрагменти порад Ніксона. Час учитися з історії. Пропонуємо уривок:

    Ніксон про шкідливий кар’єризм зовнішньої служби

    «Шановний пане Президенте!

    Я надсилаю цей звіт безпосередньо Вам, а не через канали Державного департаменту, оскільки за роки роботи в Білому домі я переконався: найкращі рішення, які я ухвалював — зокрема рішення поїхати до Китаю в тисяча дев’ятсот сімдесят другому році — були прийняті всупереч запереченням або без схвалення більшості офіцерів зовнішньої служби.

    Якщо Ви ще цього не помітили, то швидко виявите, що офіцери зовнішньої служби рідко бувають некомпетентними, але майже завжди — зарозумілими. Коли вони бачать звіт від людини “ззовні”, їхня типова реакція така:
    “Ми це вже знали. Тут немає нічого нового”.

    Або ж, з іншого боку:
    “Це цікаво, але нам потрібно це вивчити”…
    і вони вивчають це доти, доки все просто не забувається.

    Я закликаю Вас завжди пам’ятати: офіцери зовнішньої служби досягають вершини кар’єри, уникаючи проблем. Тому вони значно більше зацікавлені в тому, щоб прикривати себе, а не Вас.

    У цьому дусі я роблю такі висновки після поїздки до Росії, України, Німеччини та Лондона…»

    Про хаос Єльцина

    «Почну з добрих новин. Усі, з ким я розмовляв у чотирьох країнах, які я відвідав, говорили про Вас із великою повагою, а у випадку Коля — навіть із щирою прихильністю.

    Як один із перших прихильників Єльцина у США і як людина, що й досі захоплюється його минулим лідерством, я з неохотою дійшов висновку: після грудневих виборів його становище швидко погіршилося, і дні його беззаперечного лідерства в Росії полічені.

    Після грудневих виборів Єльцин сильно змінився. Його запої стали тривалішими, а періоди депресії — частішими. Найбільш тривожним є те, що він уже не може виконувати свої зобов’язання перед Вами та іншими західними лідерами в дедалі більш антиамериканському середовищі Думи та країни загалом.

    Я очікував такої поведінки від опозиціонерів — Жириновського, Руцкого, Зюганова — але виявив те саме ставлення й серед поміркованих і ліберальних прихильників економічних і політичних реформ Єльцина.

    Він і далі залишається обраним главою нашого найважливішого стратегічного партнера. Але ті, хто покладається на його зобов’язання, незабаром виявлять, що він більше не має політичної сили, щоб їх виконувати».

    Про фінансову допомогу США Росії: вигода для корупціонерів

    «Уся програма зовнішньої допомоги Росії — це повний безлад. Це стосується й упертості та глупоти МВФ, який продовжує ставитися до Росії як до Верхньої Вольти (якої, до речі, вже не існує).

    Американські й російські бізнесмени безсоромно розкрадають програми допомоги. За останні два роки росіяни вивели понад двадцять п’ять мільярдів доларів до Швейцарії та інших “тихих гаваней”. Ці кошти не повернуться, доки в Росії не з’явиться кращий інвестиційний клімат.

    Швидка відповідь таких людей, як Джеффрі Сакс, мовляв, потрібне збільшення державної допомоги, — не має значення. Потрібні краща адресність і кращий контроль уже наявних програм або зовсім новий підхід до іноземних інвестицій».

    Про “вибухонебезпечну ситуацію” в Україні

    «Як Ви, без сумніву, погодитеся після зустрічі з Кравчуком, ситуація в Україні є вкрай вибухонебезпечною. Якщо її випустити з-під контролю, Боснія виглядатиме як святковий пікнік.

    Наша увага зрозуміло зосереджена на питанні ядерної зброї. Але ми маємо більше думати про те, що може призвести до її застосування, а не лише про контроль кількості.

    Україна — надзвичайно багата країна й могла б стрімко розвиватися. Але проблема в тому, що, попри всі труднощі Росії, там приватизовано близько тридцяти п’яти — сорока відсотків економіки, тоді як в Україні — лише два — п’ять відсотків».

    Про необхідність сильнішого посольства в Києві

    «З огляду на важливість України я з неохотою наполягаю, щоб Ви негайно посилили нашу дипломатичну присутність у Києві. Один провідний американський бізнесмен, який підтримує Україну, охарактеризував роботу нашого посольства одним словом: “жалюгідна”.

    Посольство недоукомплектоване й погано кероване. Офіцери зовнішньої служби люблять комфортні призначення в Лондоні, Парижі чи Римі. Нам потрібно більше з них у “зонах бойових дій”, таких як Україна, де навіть найкращі можуть зазнати поразки, але де ми повинні викладатися на повну».

    Про незамінність України

    «Вас переконуватимуть розпорошити допомогу по всьому пострадянському простору. Це буде помилкою. Ресурси обмежені. Усі ці країни важливі. Але Україна — в іншій категорії. Вона незамінна».

    Комунізм і Бог у Росії

    «Комунізм повністю дискредитований. Якщо є щось, на що я готовий поставити сьогодні, то це те, що Бог у Росії живий, а комунізм — мертвий».

    «Підсумовуючи: політична й економічна свобода в Росії можуть вижити навіть за нашої допомоги, але без неї вони точно зазнають поразки. Бажаю Вам усього найкращого у здійсненні лідерства, яке нам так необхідне в найважливішому зовнішньополітичному питанні цього століття.
    Щиро,
    Річард Ніксон»

  • Ще одна фатальна помилка Клінтона: Китай

    Ще одна фатальна помилка Клінтона: Китай

    Брайтбарт, 10 жовтня, сенатор Джим Бенкс

    25 років тому президент Білл Клінтон стояв у Рожевому саду та підписав Закон про відносини між США та Китаєм, який надав постійні нормальні торговельні відносини (PNTR) з Китаєм.

    Цей закон назавжди змінив торговельні відносини між США та Китаєм. Він надав Китаю ті ж торговельні умови, що й союзникам Америки, і дав зелене світло вступу Китаю до Світової організації торгівлі (СОТ), інтегрувавши його економіку, що розвивається, у світову торговельну систему.

    У той час світовий «експертний клас» передбачав, що PNTR стане економічним подарунком для американських робітників та промисловості. Свідчачи перед Конгресом у травні 2000 року, тодішній міністр фінансів Ларрі Саммерс заявив, що «на це питання є лише одна відповідь: вітання Китаю у світовій економічній системі є правильним для американської економіки та для світової економіки».

    Колишній економічний радник Обами та Байдена Джин Сперлінг погодився, сказавши: «Питання полягає в тому, чи зробить прийняття PNTR позитивними змінами в Китаї більш чи менш ймовірними. Ми вважаємо, що це зробить позитивні зміни більш ймовірними».

    Лаель Брейнард, колишній директор Національної економічної ради за президента Байдена, також підтримав відкриття торговельних відносин з Китаєм, стверджуючи, що «Ця угода [угода СОТ між США та Китаєм] також зміцнить нашу здатність забезпечувати справедливу торгівлю та захищати нашу сільськогосподарську та виробничу базу від стрибків імпорту та несправедливого ціноутворення».

    Звичайно, не забуваймо тодішнього президента Білла Клінтона, який пообіцяв, що новий закон «рухне Китай у правильному напрямку. Він просуватиме цілі, над якими Америка працювала в Китаї протягом останніх трьох десятиліть. І, звичайно, він просуватиме наші власні економічні інтереси».

    Ці так звані «експерти» не просто помилялися. Вони катастрофічно помилялися. Вони фатально неправильно оцінили як економічні, так і геополітичні наслідки допуску Китаю до СОТ та надання йому сприятливих умов для торгівлі.

    Економіка Китаю не стала вільнішою. ​​Американські компанії, які розширили свою діяльність у Китаї, стали жертвами нестримного крадіжки інтелектуальної власності, цензури та репресивного регулювання. Китай не перетворився на ту ліберальну демократію, яку нам обіцяли. Повага Китаю до прав людини лише погіршилася, а торговельний дефіцит Америки різко зріс, оскільки Китай поглибив свою недобросовісну торговельну практику.

    Цифри малюють яскраву картину. У 2001 році торговельний дефіцит Америки з Китаєм становив 84 мільярди доларів. До 2018 року цей дефіцит був у п’ять разів більшим, досягнувши 418 мільярдів доларів.

    Майже 25 років тому Китай відповідав приблизно за 8% світового виробництва. Але до 2020 року ця цифра досягла майже 30 відсотків. Як йшлося в одному заголовку, Китай зараз є «єдиною у світі виробничою наддержавою».

    На початку 2000-х років мій штат Індіана мав одну з найвищих у країні частку зайнятості у виробництві. Але невдовзі після підписання закону PNTR наші ринки заполонив дешевий китайський імпорт, що змусило багато компаній та виробничих заводів назавжди закритися по всьому штату.

    Аналіз Коаліції за процвітаючу Америку оцінює, що недобросовісна торговельна практика Китаю призвела до втрати майже 80 000 робочих місць у виробництві в Індіані між 2001 і 2023 роками. Той самий аналіз показує, що стрімке зростання дефіциту торговельного балансу Америки з Китаєм коштувало нам понад 3,8 мільйона робочих місць з 2001 року.

    «Експерти», які вітали Білла Клінтона, коли він гарантував нормальні торговельні відносини з Китаєм, знову і знову підводили американських робітників.

    Але замість того, щоб проявити будь-яку скромність, вони продовжують подвоювати зусилля та відмовляються визнавати свої помилки, що призвело до скрутного економічного становища, в якому Америка зараз опинилася проти Китаю.

    Тим часом робітники в маленьких містах, таких як те, де я виріс, зрозуміли, що помилка «вільної торгівлі» з Китаєм була економічно програшною для них та їхніх сімей. Все, що їм потрібно було зробити, це озирнутися навколо та побачити на власні очі, що принесла торгівля з Китаєм: мільйони робочих місць, переданих на аутсорсинг, цілі міста та громади знищені, а засоби до існування цих працівників їхніх родин щезли.

    Надгробки з назвами місцевих закритих фабрик розташовані навпроти закритої паперової фабрики NewPage у Кімберлі, штат Вісконсин, 11 грудня 2008 року. (Метт Людтке/Bloomberg via Getty Images)

    «Вільна» торгівля з Китаєм завжди була приречена на провал, оскільки ми субсидували економічну систему, яка робила нас менш заможними тут, вдома, та більш залежними від наших ворогів за кордоном.

    Неможливо мати вільну торгівлю з країною, яка прагне знищити вільну торгівлю.

    Я радий, що у нас нарешті є президент, який серйозно налаштований покласти край безбілетному кочування Китаю за рахунок американських робітників. На відміну від лідерів до нього, торговельна політика президента Трампа «Америка понад усе» спрямована на те, щоб поставити нашу країну та робітників на перше місце — більше жодних продажів Китаю.

    Джим Бенкс — сенатор-республіканець від штату Індіана. Він є членом банківського комітету Сенату.

  • Україна відмовилася від ядерної зброї. Тепер запитує навіщо

    Україна відмовилася від ядерної зброї. Тепер запитує навіщо

    BBC/Костас Калергіс. 5 грудня 2024

    Під важким сірим небом і тонким шаром снігу величезні сіро-зелені реліквії холодної війни нагадують радянське минуле України.

    Ракети, пускові установки та транспортери стоять як пам’ятники епохи, коли Україна відігравала ключову роль у програмі ядерної зброї Радянського Союзу – його кінцевій лінії оборони.

    Під частково піднятою бетонною та сталевою кришкою ракетної шахти визирає величезна міжконтинентальна балістична ракета (МБР).

    Але ракета – точна копія, потріскана і запліснявіла. Майже 30 років шахта була завалена уламками.

    Вся розгалужена база поблизу центрального українського міста Первомайськ давно перетворилася на музей.

    Коли нова незалежна Україна вийшла з-під тіні Москви на початку 1990-х років, Київ відмовився від ядерної зброї.

    Але через майже три роки після повномасштабного вторгнення Росії та відсутності чіткої згоди між союзниками щодо того, як гарантувати безпеку України після закінчення війни, багато хто тепер вважає, що це було помилкою.

    Тридцять років тому, 5 грудня 1994 року, на церемонії в Будапешті Україна приєдналася до Білорусі та Казахстану у відмові від своїх ядерних арсеналів в обмін на гарантії безпеки від Сполучених Штатів, Великобританії, Франції, Китаю та Росії.

    Власне кажучи, ракети належали Радянському Союзу, а не його новим незалежним колишнім республікам.

    Але третина ядерних запасів СРСР знаходилася на українській землі, і передача зброї вважалася знаковим моментом, гідним міжнародного визнання.

    «Обіцянки щодо гарантій безпеки, які [ми] дали цим трьом націям… підкреслюють нашу відданість незалежності, суверенітету та територіальній цілісності цих держав», — заявив тодішній президент США Білл Клінтон у Будапешті.

    Молодим випускником харківської військової академії Олександр Сущенко прибув до Первомайська через два роки, якраз на початку розписки.

    Він спостерігав, як забирали ракети і підривали шахти.

    Тепер він повернувся на базу як один із кураторів музею.

    Олександр вважає, що Україні ніколи не варто було відмовлятися від ядерної зброї
    Озираючись назад після десятиліття страждань, заподіяних Росією, яким міжнародне співтовариство, здавалося, не спроможне або не хоче запобігти, він робить неминучий висновок.

    «Бачачи те, що зараз відбувається в Україні, я особисто вважаю, що було помилкою повністю знищити всю ядерну зброю», — каже він.

    «Але це було політичне питання. Вище керівництво прийняло рішення, а ми просто виконали наказ».

    Тоді все здавалося, що це мало сенс. Ніхто не думав, що Росія нападе на Україну протягом 20 років.

    «Ми були наївними, але й довіряли», — каже Сергій Комісаренко, який у 1994 році був послом України в Лондоні.

    «Коли Британія та Сполучені Штати, а потім Франція приєдналися, — каже він, — ми думали, що цього достатньо, знаєте. І Росія також».

    Для бідної країни, яка щойно вийшла з десятиліть радянського правління, ідея збереження руйнівно дорогого ядерного арсеналу не мала сенсу.

    «Навіщо витрачати гроші на виготовлення або збереження ядерної зброї, — каже Комісаренко, — якщо їх можна використовувати для промисловості, для процвітання?»

    Але річниця доленосної угоди 1994 року зараз використовується Україною, щоб підкреслити.

    З’явившись цього тижня на зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО в Брюсселі, міністр закордонних справ України Андрій Сибіга розмахував зеленою папкою з копією Будапештського меморандуму.

    «Цей документ не зміг забезпечити українську та трансатлантичну безпеку», – сказав він. «Ми повинні уникати повторення таких помилок». У заяві його міністерства назвали Меморандум «пам’ятником недалекоглядності у прийнятті рішень щодо стратегічної безпеки».

    Зараз питання для України та її союзників полягає в тому, щоб знайти інший спосіб гарантувати безпеку країни.

    Для президента Володимира Зеленського відповідь давно очевидна.

    «Найкращі гарантії безпеки для нас — НАТО», — повторив він у неділю. «Для нас НАТО і ЄС не підлягають обговоренню».

    Незважаючи на те, що Зеленський часто пристрасно наполягає на тому, що лише членство в Західному альянсі може забезпечити виживання України проти її великого, хижого сусіда, очевидно, що члени НАТО залишаються розділеними в цьому питанні.

    Незважаючи на заперечення кількох членів, альянс наразі лише заявив, що шлях України до остаточного членства є «незворотним», не встановивши графіку.

    Тим часом серед союзників України всі розмови про «мир через силу». забезпечити, щоб Україна була в найсильнішій позиції перед можливими мирними переговорами, овепобачив Дональд Трамп наступного року.

    «Чим сильнішою буде наша військова підтримка України зараз, тим сильнішою буде їхня сторона за столом переговорів», — заявив у вівторок генеральний секретар НАТО Марк Рютте.

    Не знаючи, яким буде підхід Дональда Трампа до України, ключові країни, що надають військову допомогу, включаючи США та Німеччину, надсилають великі нові партії обладнання в Україну до того, як він вступить на посаду.

    Досі незрозуміло, як Дональд Трамп впорається з вторгненням Росії в Україну
    Дивлячись у майбутнє, дехто в Україні припускає, що країна, яка серйозно займається захистом, не може виключати повернення ядерної зброї, особливо коли її найважливіший союзник, Сполучені Штати, може виявитися ненадійним у найближчому майбутньому.

    Минулого місяця офіційні особи спростували повідомлення про те, що в документі, який поширювався в Міністерстві оборони, говорилося про те, що простий ядерний пристрій можна розробити за кілька місяців.

    Зараз це явно не на порядку денному, але Аліна Фролова, колишній заступник міністра оборони, каже, що витік міг бути невипадковим.

    «Це, очевидно, варіант, який обговорюється в Україні, серед експертів», – каже вона.

    «Якщо ми побачимо, що у нас немає підтримки, і ми програємо цю війну, і нам потрібно захистити наших людей… Я вважаю, що це може бути варіант».

    Важко передбачити повернення ядерної зброї найближчим часом на засніжені пустелі під Первомайськом.

    Лише одна із командних шахтних установок глибиною 30 метрів залишилася недоторканою, майже такою, якою вона була на момент завершення будівництва в 1979 році.

    Це сильно укріплена споруда, побудована, щоб витримати ядерну атаку, з важкими сталевими дверима та підземними тунелями, що з’єднують її з рештою бази.

    У крихітній тісній контрольній кімнаті внизу, до якої можна було піднятися ще більш вузьким ліфтом, отримували, розшифровували та виконували закодовані накази на запуск міжконтинентальних балістичних ракет.

    Колишній технік-ракетник Олександр Сущенко показує, як два оператори повернули ключ і натиснули кнопку (сіру, а не червону), перед тим, як відтворити відеосимуляцію масштабного глобального ядерного обміну в голлівудському стилі.

    Це трохи комічно, але також глибоко протвережує.

    Відмова від найбільших міжконтинентальних ракет, каже Олександр, однозначно мала сенс. У середині 1990-х років Америка перестала бути ворогом.

    Але ядерний арсенал України включав різноманітну тактичну зброю з дальністю від 100 до 1000 км.

    «Як виявилося, ворог був набагато ближче, — розповідає Олександр.

    «Ми могли залишити кілька десятків тактичних боєголовок. Це було б гарантією безпеки нашої країни».