Як виховати нещасну дитину

Джон Розмонд
Про дрібниці, які завжди мають значення.
Одна з речей, яку я помічаю щодо сучасних батьків, полягає в тому, що вони майже постійно роблять дрібниці, які додають до великих речей, і які йдуть на шкоду всім: на шкоду і їм і їхнім дітям.
Велика річ — це діти, які вірять, що вони за кермом, що їхні симпатії та антипатії визначають сімейні рішення. Коротше кажучи, діти, які вважають, що мають право, а їхні батьки, при цьому, явно не мають права. Їхні батьки існують, щоб догоджати їм, щоб надавати їм права. Логічний результат цього – діти-негідники.
Я говорю про дітей, які скаржаться, невдячні, сперечаються, вимагають, є заїдливими та тиранізують своїх батьків частими емоційними спалахами. Не помиляйтеся, ці маленькі домашні деспоти не є щасливими туристами. Їхнє життя — це постійна драма, в якій вони ніколи не отримують достатньо того, чого хочуть.
Тим часом їхні батьки запитують себе, як так сталося, що стільки любові, наполегливої ​​праці й віддачі могли призвести до таких труднощів?
Як я вже сказав, через важливі дрібниці.
Коли батьки роблять дитину причиною свого існування, вони, швидше за все, отримають дитину, яка вірить у те ж саме — що її батьки існують задля неї, щоб щось робити щось для неї, давати їй щось, підкорятися їй.
Є такий афоризм про дорогу (що веде до пекла), вимощену добрими намірами, тобто ту, що складається із багатьох маленьких цеглинок.