Костянтин Корсун, ФБ
Не стихає виття навколо зупинки грантових програм, зокрема від USAID.
Грантоотримувачі, яких раптом позбавили хліба з ікрою, розмазуючи сльози по вгодованим обличчям, кинулися розказувати про “школи та бомбосховища», хоча переважна кількість грантів спрямовувалася на фінансування держсектору. А усі ми знаємо що це означає: фінансування кишень чиновників та їхніх ручних ГОшек.
Ще кажуть, нібито сам термін «грантожер» – це «російське ІПСО». Оце прям уріно-офтальмологія. Термін виник значно раніше того, коли його підхопила росіянська пропаганда. Вони завжди так роблять: відслідковують актуальні теми в Україні, змішують їх зі своєю брехнею і завдяки цьому компоту рашн-маніпуляції інколи виглядають достовірнішими. Один міністр на трибуні Ради (!) публічно називав інформацію про аварію на Південно-Українській АЕС «російським ІПСО», хоча це була чиста правда: https://cutt.ly/Zem6DYHV
Ще один аргумент: «так а гроші ж не ваші, не з українського бюджету, шо вам до того?» На перший погляд виглядає логічно, але насправді це маніпуляція. Дивіться: скажімо, американські гроші виділяються на якісь реформи. Реформи, які нам, Україні, терміново необхідні. Але по факту їх не відбувається. Величезні грантові гроші витрачаються, але ефективність їх використання – приблизно як пошкрябати нігтем бетонну стіну. Зате старт програми гучно анонсується й у більшості складається враження «ну нарешті, почали цим займатися». Відповідно, у тієї ж більшості небайдужих громадян зникає мотивація рухати ці реформи: адже могутній USAID потужно цим вже потужно займається, нащо мені смикатися? Хоча насправді майже нічого не відбувається і згодом нічого не змінюється. Тобто хтось витрачає чужі гроші на імітацію того, що мали б робити самі громадяни країни. У багатьох виникають хибні очікування, внаслідок чого просто втрачається час на оздоровлення країни.
Також гранто-вигодо-набувачі наводять аргумент «не твоя – ось ти і бісишся», типу усі, хто критикує призупинення роздачу американських грошей – самі їх хотіли, але їм не дали. Слабенький аргумент, пояснюю.
Візьмемо, до прикладу, мене. Я ще з 2020 року жорстко критикував програму USAID «Кібербезпека критичної інфраструктури України». Написав кілька десятків дописів, у кожному розкладав на молекули кожен елемент, пояснював чому це все загалом величезна фікція, з прикладами, картинками, з вагомими аргументами: https://cutt.ly/Ae4cvonL
Чи претендував я на ті гранти? Ні, й не планував.
Чи був я залучений у якісь грантові програмі? Один раз колись було, разово, але більше не хочеться (і то був навіть не USAID, а європейський фонд).
Чи намагався я змінити вектор програми USAID «Кібербезпека критичної інфраструктури України» у напрямку практичних результатів? Так, і дуже сильно.
Можливо, мої дописи просто ніхто не читав і не бачив? Усі бачили, в усіх поважних кабінетах. У тому числі у центральному американському офісі USAID у США їх читали, я навіть знаю прізвища тих людей.
Чи відреагували хоч якось? Божезбав. Не може ж величний «…Від Американського Народу» реагувати на якогось там експерта з України. Це позор, приниження, ні в якому разі не можна реагувати на критику, а отого критикана – всіляко ігнорувати.
Всередині США проігнорувати критику витрачання грошей платників податків – смертельно небезпечно, громадянське суспільство порве на шмаття, ще й можуть посадити. А от у якійсь там Україні – та як два пальці. Демократія в Америці – то святе, а в Україні – можна не виконувати. Шо ті аборигени розуміють у демократії.
Так, деякі проєкти того ж USAID завдали певної користі Україні. Але будь-яка діяльність оцінюється за найгіршими показникам, якось так вже склалося. Можна все життя годувати бездомних, але лиш раз вкрасти донат – і вся репутація летить коту під хвіст, а сам проєкт – дискредитовано. Бандити он теж будуть храми – але ж не за це їх судять (інколи). Така вже штука ця репутація – відбудовується роками, а втрачається в одну мить. А у того ж USAID мутних проєктів значно більше, ніж нормальних.
Тому рішення нової адміністрації Білого Дому призупинити роздачу грантів було прийнято не просто так – забагато скарг на це накопичилося. Відділити грішне від праведного, корисне від корупційного, паразитичне від альтруїстичного – ось це має бути зроблене протягом 90 днів. Як на мене, термін цей замалий і навряд чи встигнуть ретельно розібратися who is who. Маю надію, що хоча б найбільші профанації зупинять. Хоча не факт, що всі. Не виключаю також відновлення старих «пілорам», зокрема в Україні. І навряд чи уряд США розкаже про результати своїх перевірок, кого, за що і як покарали – це їх внутрішня справа і їх гроші.
Я ж ще раз наголошую: свої проблеми нам потрібно вирішувати самим. Покращувати держуправління, боротися з корупцією, вимагати від влади прозорості, змусити їх відмовитися від совкових методів і багато іншого.
Західна допомога – то добре, але це лише до-по-мо-га. Основну роботу доведеться зробити власноруч.
А за правду можна боротися і безкоштовно. За ідею.
Запевняю, це можливо.
