Дорогі Бобе і Сью!
Вітаю вас із заручинами!
Мій дорогий друг Джон, твій дідусь, дуже радіє за вас і сьогодні вранці розповів про це на нашій молитовній зустрічі. Напевно, тебе не здивує, що він також згадав про ваш намір жити разом протягом наступних двох років, поки ви чекаєте на весілля.
Оскільки сьогодні навколо цього питання існує дуже багато плутанини, я подумав, що вам може бути корисно почути повний біблійний погляд на нього від пастора. Я знаю, що ви не просили мене про це, але сподіваюся, що не заперечуватимете. Після сьогоднішньої розмови з Джоном ви обоє не виходили в мене з думок.
Я не сумніваюся, що в цьому питанні ви, мабуть, вважаєте свою маму й дідуся «старомодними». Оскільки я не знаю вас особисто, то, звичайно, не можу стверджувати, що знаю, як саме ви мислите. Але можу припустити, і саме про це хочу написати.
Кілька років тому до мене звернулася одна пара з проханням провести їхню шлюбну церемонію. У нашій церкві Edgewood ми звершуємо багато вінчань, і в нас існує правило: під час дошлюбної підготовки кожна пара підписує зобов’язання зберігати чистоту та погоджується не жити разом до дня весілля. (Під час дошлюбних бесід мені регулярно доводиться ставити про це дещо незручні запитання.)
Оскільки ця пара вже жила разом і не мала наміру роз’їжджатися, мені довелося сказати їм, що я не можу провести їхнє вінчання. Це було прикро для мене, але особливо боляче — для них, адже майбутня наречена майже все своє життя відвідувала нашу церкву. Загалом це був нелегкий час.
Не дивно, що незабаром я повернувся до інших справ, адже церковне служіння завжди насичене. Але вони продовжували думати про нашу розмову. Через кілька місяців я отримав електронного листа від цієї молодої жінки. Її запитання звучало приблизно так: «Нам дуже подобається Edgewood. Ми хочемо бути частиною цієї церкви й колись виховувати тут свою сім’ю. Ви вінчаєте найрізноманітніших людей, і всі вони грішники. Але через цей один гріх ви відмовляєтеся вінчати нас. Чому така непослідовність?»
Я дуже зрадів її листу, тому що він дав мені можливість пояснити те, що, очевидно, раніше я пояснив недостатньо добре. Насправді це стосується самої суті того, що означає бути християнином. Ось основна думка того, що я сказав їм, коли ми знову зустрілися для розмови:
Так, це правда, що всі ми — грішники. Апостол Павло називав себе першим із грішників, і я сам, безперечно, також борюся з гріхом. Насправді всі ми, хто є християнами, грішили в минулому і продовжуємо грішити сьогодні. Але ознакою християнина є не безгрішність. Ознакою християнина є боротьба з гріхом. Ми живемо життям постійного покаяння.
Іноді людина навіть не усвідомлює, що її вчинки є гріховними. Але коли справжній християнин це розуміє, він або вона прагне покаятися. У вашому випадку, сказав я цій парі, проблема полягає в тому, що ви не боретеся. Коли ви вирішили жити разом, хоча знали, що це неправильно, ви зробили значно глибшу заяву щодо гріха. По суті, ви сказали: «Це не настільки важливо».
А сказавши це, ви також сказали, що покаяння для вас не є важливим. Але справжньою ознакою християнина є віра і покаяння. Справжня віра завжди супроводжується покаянням. Коли людина виходить до світла, вона одночасно виходить із темряви. Коли ти по-справжньому усвідомлюєш, що Христос помер за твої гріхи, ти не можеш не зненавидіти гріх. Адже саме гріх привів твого Спасителя на хрест.
Кожен, хто може сказати: «Ісус спас мене від моїх гріхів», повинен також розуміти, що гріх є страшною реальністю, від якої його потрібно було спасати. Тому коли хтось говорить: «Я знаю, що мої вчинки гріховні, але мене це не хвилює», я роблю висновок, що така людина насправді не розуміє значення Христового хреста. А якщо так, то я змушений припустити, що вона ще не є справжнім християнином. Усвідомлення гріха і покаяння — це ознаки того, що в людині діє Святий Дух. Саме Він викликає в серці ці переживання.
Тепер перейдемо до практичного боку питання. Одне з найпоширеніших запитань, яке ставлять пари у вашому становищі, звучить так: «Наскільки далеко ми можемо заходити?» Хоч як дивно, але Біблія відповідає і на це запитання, хоча й не прямо. Апостол Павло пише солунянам: «Бо це воля Божа — освячення ваше: щоб ви стримувалися від статевої розпусти; щоб кожен із вас умів тримати свою посудину в святості та честі, а не в пристрасті пожадливості, як язичники, що Бога не знають». (1 Солунян 4:3–5)
Коли пари запитують мене: «Наскільки далеко можна заходити? Чи можна цілуватися? Триматися за руки?» я зазвичай звертаю їхню увагу саме на слова Павла «пристрасть пожадливості». Очевидно, що для подружжя така пристрасть є природною і доброю. Отже, тут Павло говорить саме до неодружених людей. Тому якщо певна форма близькості вже розпалює пристрасть пожадливості, то її слід відкласти до шлюбу.
Можливо, ви подумаєте: «Це дуже високий стандарт. А що, якщо ми вирішимо жити окремо й берегти чистоту, але знову впадемо?» Уявімо, що пара проходить у мене дошлюбне консультування. Якби під час однієї із зустрічей вони сказали: «Минулого тижня ми порушили свою обіцянку зберігати чистоту, і нам дуже соромно», то я співчував би їм, нагадував би про Божу благодать і заохочував би їх наступного тижня жити святіше.
Якби через тиждень вони прийшли й сказали: «У суботу ввечері це сталося знову…» я, мабуть, порадив би їм змінити свої плани щодо суботніх вечорів, знову нагадати собі про Божу благодать і продовжувати боротьбу. І найголовніше — жодне з цих зізнань не вплинуло б на моє рішення провести їхню шлюбну церемонію.
Адже справа ось у чому. Божа благодать є реальною, безмежною й незбагненно великою. Але вона належить тим, хто щиро покаявся у своїх гріхах і поклав свою надію на звершену Христом справу на Голгофському хресті.
Ісус сказав: «Блаженні засмучені…» І всупереч поширеній думці, Він говорив не про людей, які сумують на похоронах. Він говорив про тих, хто сумує через власний гріх.
Так само Він сказав: «Блаженні голодні й спраглі праведності…» Смуток через гріх і прагнення до святості — це ознаки тих, хто йде за Христом і має Його Святого Духа. Саме Святий Дух народжує в людині скорботу через гріх і бажання жити свято. А це означає, що ми говоримо тут про щось набагато більше, ніж лише про статеві стосунки.
Якби якась пара сказала мені: «Ми хотіли б, щоб ви провели наше весілля. Ми зобов’язуємося зберігати чистоту у стосунках, але ми обманюємо під час сплати податків», я відповів би: «Ісус сказав: “Віддайте кесареве кесареві”. Чи готові ви покаятися у крадіжці?» А якби вони сказали: «Ні», тоді моя відповідь щодо проведення весілля була б такою самою, як і щодо пари, яка живе разом до шлюбу.
Отже, бачите: у відповідь на початкове запитання нареченої — тут немає жодної непослідовності. У нашій церкві ми постійно одружуємо грішників, але ми наполягаємо лише на одному: це мають бути грішники, які каються. Тобто християни, які борються із владою гріха у своєму житті.
Отже, хоча я міг би багато говорити про статистику та інші причини, чому варто зберігати чистоту в цей період життя, я вирішив звернутися до вас на основі того, що, як я розумію, є вашим посвяченням Христу. Якщо ви вважаєте Ісуса своїм Спасителем, тоді я хочу заохотити вас глибоко замислитися над тим, що Павло написав коринтянам: «Бо любов Христова спонукає нас, які розсудили так: коли Один помер за всіх, то всі померли; а Він помер за всіх, щоб ті, хто живе, жили вже не для себе, але для Того, Хто за них помер і воскрес». (2 Коринтян 5:14–15)
Кожна людина чимось керується, і християни не є винятком. Але справжні віруючі керуються не законництвом і не набором довільних правил, а любов’ю Ісуса Христа, явленою на хресті. Він настільки полюбив нас, що помер замість нас. Тепер Павло говорить: якщо ми справді розуміємо велич того, що Христос зробив для нас, тоді ми пізнаємо і будемо радіти тому, що Він покликав нас до життя, яке вже не зосереджене на самих собі, а присвячене Йому та Його славному Царству. І таке життя є життям радості.
Тож, Бобе і Сью, дозвольте запитати вас: “Чим ви керуєтеся у своєму житті? Чи настільки сильно любов Христа, явлена в Євангелії, захопила ваше серце, що ви прагнете любити й служити Йому всім своїм серцем протягом усього свого життя?” Якщо так, тоді, думаю, ви знаєте, що вам робити.
Щодо тієї пари, про яку я згадував раніше: Вони вирішили знайти інше місце для проживання і присвятити себе збереженню чистоти. Ми відсвяткували чудову шлюбну церемонію, і сьогодні вони мають прекрасну дитину, яку вони виховують, щоб вона знала і любила Господа Ісуса.
Якщо ви коли-небудь захочете поговорити, я буду дуже радий зустрітися з вами. Нехай Бог вас благословить!
Пастор Роджер
