Руслан Кухарчук. ФБ 31 січня 2025 р.
Грантова основа в діяльності громадських організацій України спричинила кілька системних і значних проблем…
1. Українське громадянське суспільство перестає бути як українським, так і громадянським. Тобто громадські інституції перестають реалізовувати спільні права своїх членів та інтереси груп громадян, а натомість реалізовувати політику донорів через проєктний підхід.
2. Абсолютна більшість укр ГО взагалі не мають членів, окрім засновників і органів управління. Тому що створювалися вони не для справжньої громадської діяльності, а для реалізації грантових проєктів і освоєння грантових бюджетів.
3. Як наслідок, громадські організації перестають бути адекватними. Тобто замість того, щоб вирішувати актуальні задачі в інтересах членів/громадян, витрачають мільйони грантових доларів/євро на порожнечу – “фасилітацію”, “стратсесії”, “ментальну стійкість”, “коуч-сесії” і, звісно, фуршети.
4. Громадські організації перетворюються на інструменти політичної діяльності в інтересах здебільшого лівого політичного спектру Заходу (ДемПартія США, європейські соціалісти і зелені).
5. Як наслідок, словосполучення “реалізовувати грантовий проєкт” нині набуває токсичних і маргінальних ознак. І це закономірний фінал. А причина в тому, що є велика різниця між двома концептуально різними підходами до громадської діяльності:
5.1 Мати власну місію, членів і статутні завдання. І вже для досягнення цих цілей шукати кошти, донати, ресурси і гранти.
5.2 Не мати ані статутних завдань, ані реальної членської платформи, натомість постійно здійснювати порожню проєктну діяльність, на яку немає ніякого суспільного запиту, але під ці проєкти дають гроші.
Якщо ж говорити глобально, а не лише про український контекст, то вся міжнародна грантова інфраструктура – це головний інструмент розпилу/розкрадання національних бюджетів, тобто грошей платників податків країн заходу. І йдеться не лише про США/USAID, а й про інші програми від національних урядів, ЄС та ООН. І більшість цих розпиляних грошей осідає, звісно, не тут в Україні чи в країнах Африки, а в тих самих західних країнах в руках місцевих фор-профіт і нон-профіт прокладок, які, звісно, щороку проходять “доброчесний аудит Великою четвіркою”. Але це інша окрема і велика розмова – для іншого допису.
